Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

Звільнення з роботи п.1 ст.40 КЗпП України - трудові гарантії працівників по працевлаштуванню при ліквідації державної установи

Досліджено норми законодавства та положення судової практики по забезпеченню трудових прав та гарантій працівників по працевлаштуванню у разі ліквідації державної установи із одночасним утворенням іншої, на яку покладаються функції ліквідованої



Органи державної влади, відповідні державні установи створюються і функціонують в певний період з огляду на те, які конкретно завдання та функції покладені на державу в цей час, яким є бачення по їх виконанню та реалізації відповідних органів, котрі володіють установчими функціями.

Як наслідок, ці інституції створюють систему відповідних органів по реалізації певної державної політики.

Україна є відносно молодою державою, все ще незавершене впровадження ряду реформ та пов’язаних з цим процесів.

За цих обставин, функціонування певного кола державних органів і їх територіальної структури не є сталим.

Нормативно-правові акти та аналіз судової практики свідчать, що останніми роками все частіше зустрічаються випадки, коли відбувається ліквідація певного державного органу, державної установи, натомість створюється інші, на які покладаються функції ліквідованих установ.

Тому нерідко в межах певного органу державної влади, відповідного міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади відбується упорядкування системи місцевих органів та установ, їх оптимізація, ліквідовуються одні і створюються інші, в результаті чого «новоутворені» державні установи змінюють своє найменування, свою внутрішню структуру, підпорядкування.

Трапляється, що такі новоутворені державні установи, порівняно із ліквідованими, наділяються дещо іншими завданнями і повноваженнями, хоча, при цьому, в них залишається значне коло функцій державних органів, які були ліквідовані.

Судова практика показує, що такі процеси час від часу, для прикладу, відбуваються в структурі місцевих державних адміністрацій, в системах органів земельних ресурсів, митних органах, в оганах державної виконавчої служби, різних реєстраційних органах та службах, відповідних соціальних службах, тощо.

Нещодавно, відбулись аналогічні процеси в державній санітарно-епідеміологічній службі.

Є підстави стверджувати, що із зазначених на початку статті міркувань, такі процеси зустрічатимуться і далі.

Поряд із цим, для працівників (службовців) цих державних органів найбільш важливим і «найхвилюючим» питанням, зрозуміло, є їх працевлаштування в такі новоутворені державні органи і установи.

Відомості судової практики доводять, що не завжди державні органи забезпечують працевлаштування вивільнених у зв’язку із ліквідацією працівників в новоутворені державні установи, або не всіх працівників працевлаштовують.

Якими ж мають бути дії роботодавців за наведених обставин? Які трудові гарантії мають працівники в цих умовах?

В межах цієї статті пропонуються відповіді на вказані питання.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з положеннями частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Верховним Судом України у справі № 21-237а11 в рішенні від 17 жовтня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 19130710) у складі 37 суддів Верховного Суду України на спільному засіданні судових палат за наслідками розгляду заяви про перегляд рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було висловлено наступну правову позицію: «Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати  повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи».

В рішенні Верховновного Суду України із цих же підстав від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР - 27362825) було ще раз підтверджено зазначену правову позицію.

Судами адаптовано правову позицію Верховного Суду України і вона підтверджується нині. Для прикладу - ухвала Вищого адміністративного суду України від 24 січня 2013 р. у справі № К-15714/10, реєстраційний номер рішення в ЄДРСР – 29053850.

Отже, як відзначає судова практика, визначена Верховним Судом України правова позиція полягає у тому, що при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов'язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов'язаних з незаконним звільненням працівника.

Згідно абз.5 ч.4 ст.17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується, зокрема, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України та ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, якщо у окреслених в статті випадках відбувається ліквідація державної установи і у актах про її ліквідацію «нічого не значиться» про правонаступництво, але поряд із такою ліквідацією створюється інша державна установа на яку покладаються функції ліквідованої, то ця «новоутворена» державна установа і є фактичним правонаступником ліквідованої, а відтак, вона зобов’язана працевлаштувати працівників із ліквідованої організації.

Не виконання цього обов’язку є порушенням трудових гарантій працівників, а тому за цих обставин є достатні підстави для захисту своїх порушених прав та інтересів в суді.

Слід вказати на те, що часто буває й таке, коли у новоутвореній державній установі створюється менша кількість робочих місць, аніж у ліквідованій. Це, звичайно, не є порушенням, оскільки держава в особі відповідних органів сама вирішує скільки їй потрібно службовців для реалізації певної державної політики і які їй потрібні для цього органи та установи.

Однак зазначена обставина спричиняє те, що не всіх працівників із ліквідованого органу можливо в такому разі працевлаштувати. Тобто фактично, має місце скорочення чисельності або штату працівників.

В такому випадку слід пам’ятати про наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як показано вище, обов’язок працевлаштувати існує щодо усіх вивільнюваних працівників.

Тому зрозуміло, що питання про те, кого працевлаштувати, а кому робочого місця «не вистачить» державний орган вирішує не із суб’єктивних міркувань, а відповідно до діючого законодавства.

В чинному законодавстві містяться відповідні норми, які підлягають застосуванню в цьому випадку, та які дозволяють ставити питання про захист трудових гарантій працівників і в цьому випадку, що є окремою темою для написання статті.

Тому, слід всебічно та ретельно оцінювати обставини вивільнення працівників із державної установи при її ліквідації, з’ясувати, чи не утворюється поряд із такою ліквідацією інша державна установа, на яку покладаються функції ліквідованої.

Встановивши це, та за наявності невиконання державною установою обов’язку по працевлаштуванню працівника із ліквідованої в таку новоутворену установу, цей працівник матиме підстави для захисту своїх трудових гарантій і порушених прав в суді.

 

Додатково на цю тему читайте ТУТ.

 

Додатково читайте: Окремі аспекти захисту від незаконного звільнення - перевірка дотримання виконання роботодавцем обовязку, передбаченого частиною 2 статті 40 КЗпП України




Обновлен 04 июн 2017. Создан 13 мая 2013



 
Free counters!