Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов"язання незалежно від підстав його виникнення

наведено постанову Великої Палати Верховного Суду відповідно до якої приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов



Державний герб України

 

 

П О С Т А Н О В А

 

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 686/21962/15-ц

Провадження № 14-16цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Лященко Н. П.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до ОСОБА_2 (далі також - відповідач) про стягнення заборгованості

за касаційною скаргою відповідача на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року, ухваленого суддею Мазурок О. В., й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Федорової Н. О., Баса О. Г., Матковської Л. О.

Учасники справи:

-                   позивач: ОСОБА_1 (представник за довіреністю - ОСОБА_3, довіреність від 22 грудня 2014 року),

-                   відповідач: ОСОБА_2 (представник за довіреністю - ОСОБА_4).

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.           30 жовтня 2015 року позивач звернулась до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за несвоєчасне виконання вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 червня 2009 року в частині стягнення з відповідача на її користь 770 000 грн матеріальних збитків та 10 000 грн відшкодування моральної шкоди.

2.           Позовна заява мотивована такими обставинами:

2.1.     У 2008 році відповідач отримав від позивача згідно з розписками суму, еквівалентну 100 000 доларів США.

2.2.     22 червня 2009 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив вирок, яким визнав відповідача винним і засудив за частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу (далі - КК) України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна, крім житла; за частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла; за частиною другою статті 358 КК України до 4 років позбавлення волі; за частиною третьою статті 358 КК України до 2 років обмеження волі. Відповідно до частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.

2.3.     Вироком суд також стягнув із відповідача на користь позивача 770 000 грн матеріальних збитків та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

2.4.     30 вересня 2009 року Апеляційний суд Хмельницької області вказаний вирок ухвалою залишив без змін.

2.5.     23 січня 2013 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: стягнув із відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 68 404,93 грн та 135 300,74 грн інфляційних втрат за період з 25 жовтня 2009 року по 1 вересня 2012 року.

2.6.     4 квітня 2013 року Апеляційний суд Хмельницької області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позовних вимог.

2.7.     6 листопада 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2013 року.

2.8.     Позивач вказувала, що станом на 1 жовтня 2015 року відповідач не виконав вироку суду як у частині відшкодування майнової, так і моральної шкоди.

3.           Відтак, позивач просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, яка утворилась у зв'язку з невчасним виконанням зазначеного грошового зобов'язання за період з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року у сумі 558 063,29 грн (інфляційні втрати у розмірі 485 940 грн та 3 % річних у розмірі 72 123,29 грн).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4.           24 грудня 2015 року Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив: стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за період з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року в розмірі 558 063,29 грн.

5.           Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вироком суду на користь позивача стягнуто з відповідача кошти, які останній не сплатив. Відтак, спір стосується порушення грошового зобов'язання, а тому є підстави для стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6.           29 червня 2016 року Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою залишив рішення суду першої інстанції без змін.

7.           Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. Суд апеляційної інстанції вказав, що наявні підстави для стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних з відповідача на користь позивача відповідно до статті 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8.           17 липня 2016 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

9.           У касаційній скарзі просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Короткий зміст ухвали судукасаційної інстанції

10.       25 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

11.       Ухвала мотивована тим, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовано Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). На думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, такий висновок Верховного Суду України не відповідає висновку цього ж суду, викладеному у постанові від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, згідно з якою відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням.

12.       Відсутність доступного, розумного та передбачуваного судового тлумачення частини другої статті 625 ЦК України, на думкуВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, призводить до порушення цивільних прав, свобод та інтересів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13.       Відповідач вважає, що до проголошення 22 червня 2009 року обвинувального вироку та набуття ним 30 вересня 2009 року чинності між ним і потерпілою (позивачем) зобов'язальних правовідносин не існувало, договір позики коштів вони не укладали. Оскільки приписи статті 625 ЦК України регулюють зобов'язальні правовідносини та поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду (договірне зобов'язання), ці приписи, на думку відповідача, не застосовуються до спірних правовідносин, які виникли з недоговірного зобов'язання (делікту).

14.       Крім того, відповідач вказує, що суди першої й апеляційної інстанцій не врахували правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 та від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15.

(2) Позиція позивача

15.       У січні 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу. Вказує, що вона є необґрунтованою та просить залишити судові рішення без змін.

16.       Позивач мотивує заперечення тим, що стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на встановлену в судовому рішенні суму заборгованості за період невиконання судового рішення є правомірним.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій

17.       Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року за невиконання грошового зобов'язання щодо відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду.

18.       Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

19.       Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

20.       Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

21.       Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

22.       За змістом статей 524533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

23.       Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

24.       Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

25.       Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

26.       Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

27.       Відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджує вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 червня 2009 року, який набрав законної сили 30 вересня 2009 року, про стягнення з відповідача на користь позивача 770 000 грн матеріальних збитків та 10 000 грн відшкодування моральної шкоди.

28.       З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. А тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, згідно з яким відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням.

29.       ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що постановою від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 Верховний Суд України залишив без змін ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, якою було скасоване рішення апеляційного суду та залишене в силі рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 68 404,93 грн та 135 300,74 грн інфляційних втрат за період з 25 жовтня 2009 року до 1 вересня 2012 року. У справі № 686/21962/15-ц правовідносини виникли між тими самими сторонами, однак стосуються стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилась за інший період - з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року.

30.       Отже, у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.

31.       З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у:

32.1.  Постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України);

32.2.  Постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

32.       ВеликаПалата Верховного Суду також відхиляє доводи відповідача про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, відповідно до якої припис частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

33.       Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що грошове зобов'язання між сторонами про відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди визначене за рішенням суду саме у гривні. А тому застосування до правовідносин між сторонами статті 625 ЦК України не суперечить правовій позиції, сформульованій у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1)    Щодо суті касаційної скарги

34.       Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

35.       Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

36.       Велика Палата Верховного Суду вважає, що заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року й ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року є правильними по суті рішеннями і залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

(2.2)    Щодо судових витрат

37.       З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.

(3) Висновки про правильне застосування норм права

38.       Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

39.       Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

40.       Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

41.       Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.

42.       За змістом статей 524533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

43.       Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

44.       Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

45.       Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410416418419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1.   Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2.   Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. ЛященкоСудді:Н. О. АнтонюкД. А. Гудима С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко 

В. В. Британчук Л. І. РогачВ. І. ДанішевськаІ. В. Саприкіна О. С. Золотніков

 О. М. Ситнік О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. КнязєвЛ. М. Лобойко  

О. Г. Яновська

 Повний текст постанови підписаний 20 червня 2018 року.

 

Джерело (текст постанови взято із): Єдиний державний реєстр судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74838873) (дата звертання: 07.09.2018)

 

 

Державний герб України

 

ОКРЕМА ДУМКА

 

Суддів Великої Палати Верховного Суду ЛященкоН.П., Ситнік О. М.

на постанову від 16 травня 2018 року

у справі № 686/21962/15-ц

провадження № 14-16цс18

Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаємо окрему думку.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за несвоєчасне виконання вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 червня 2009 року в частині стягнення з відповідача на її користь 770 тис. грн майнових збитків та 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Позивачка просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість, яка утворилась у зв'язку з невчасним виконанням зазначеного вироку, за період з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року в сумі 558 тис. 63 грн 29 коп. (інфляційні втрати в розмірі 485 тис. 940 грн та 3 % річних у розмірі 72 тис. 123 грн 29 коп.).

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року, позов задоволено: стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за несвоєчасне виконання рішення суду за період з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року в розмірі 558 тис. 63 грн 29 коп. та судовий збір у розмірі 5 580 грн 63 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вироком суду на користь позивачки стягнуто з відповідача грошові кошти, які він не сплатив, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті Цивільного кодексу України (далі - 625 ЦК України), якими встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

17 липня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що до проголошення обвинувального вироку від 22 червня 2009 року та набуття ним чинності 30 вересня 2009 року між засудженим ОСОБА_4 та потерпілою ОСОБА_3 зобов'язальних правовідносин не існувало, угода про позику грошових коштів між ними не укладалася. Оскільки положення статті 625 ЦК України регулюють зобов'язальні правовідносини та поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду (договірне зобов'язання), норми цієї статті не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли з недоговірного зобов'язання (делікту).

На розгляд Великої Палати Верховного Суду справу передано з огляду на те, що у постанові Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 висловлена позиція, згідно з якою відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди на підставі судового рішення є грошовим зобов'язанням, відповідальність за порушення якого встановлена статтею 625 ЦК України. Разом із тим, такий висновок не відповідає висновку цього суду, викладеному у постанові від 20 січня 2016 року у справі

№ 6-2759цс15, згідно з яким до правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовано Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Відсутність доступного, розумного й передбачуваного судового тлумачення частини другої статті 625 ЦК України призводить до порушення прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів осіб, інтересів держави.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року (далі - Постанова), касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року залишено без змін.

Обґрунтовуючи таке рішення, суд вказав на те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання (договірного або деліктного) незалежно від підстав його виникнення.

З таким висновком Великої Палати Верховного Суду погодитись не можемо з огляду на таке.

Предметом позову в цій справі є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, нарахованих за період з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року за невиконання вироку суду, яким на користь позивачки стягнуто з відповідача кошти на відшкодування майнових збитків і моральної шкоди.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших  правочинів, передбачених законом, а також  угод, які не передбачені  законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати  з рішення суду.

Тобто, відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі, як  установлено, наприклад, частиною четвертою статті 36, статтями 4346, частиною третьою статті 334, частиною третьою статті 653 ЦК України.

Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена цією статтею, передбачають насамперед договірні правовідносини, про що свідчить системний аналіз положень розділу І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу, в якому розміщеностаттю 625 ЦК України.

Посилаючись на те, що приписи розділу І книги 5 цього Кодексу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу), оскільки розміщені в одній книзі, суд фактично урівняв такі зобов'язання щодо усіх наслідків їх невиконання. За логікою Постанови до деліктних правовідносин повинні застосовуватись усі положення глави 51 «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання» розділу І книги 5 ЦК України, у тому числі щодо відшкодування збитків.

Традиційно підставами виникнення майнових зобов'язань називаються обставини, визначені законом як юридичні факти, у складі яких вирізняють договір і правопорушення (делікт). Судове рішення про відшкодування шкоди не є юридичним фактом, що породжує деліктні правовідносини, ним є сама шкода, як певні негативні зміни в майновому стані потерпілого, тому й самі деліктні правовідносини виникають в момент завдання шкоди.

Рішення суду за загальним правилом не може породжувати зобов'язання грошового характеру, тому що зобов'язання боржника завжди передує судовому рішенню. Судове рішення у цьому разі не виступає юридичним фактом, що породжує зобов'язання, а слугує підтвердженню факту певного правопорушення та визначає суму коштів, що становить зміст цього зобов'язання. Навіть у тому випадку, коли конкретна сума грошового зобов'язання (наприклад, при відшкодуванні шкоди) встановлюється судовим рішенням, вона ґрунтується на факті вчиненого раніше правопорушення, обраховує борг із моменту правопорушення. Суд, задовольняючи вимогу кредитора, тим самим визнає правомірними вимоги позивача та застосовує примус до стягнення шкоди. Тому судове рішення не породжує, а підтверджує підставу виникнення зобов'язання.

Слід також зазначити, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватися проценти за користування чужими грошовими коштами.

Отже дія частини другої  статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

У справі, яка розглядається, спір виник через тривале, на думку позивачки, невиконання вироку суду в кримінальній справі про стягнення на її користь з відповідача завданих матеріальних збитків та моральної шкоди.  

Договірних правовідносин між сторонами, які б давали підстави стверджувати про наявність у відповідача як боржника грошового зобов'язання перед позивачкою як кредитором, у справі не встановлено.

За таких обставин погоджуємося з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 2 березня 2016 року у справі

№ 6-2491цс15, який полягає в тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовано Законом України «Про виконавче провадження». Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

 

Судді   Н. П. Лященко  О. М. Ситнік

 

Джерело (текст окремої думки взято із): ЄДРСР (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74842752), дата звертання: 07.09.2018 р. 

 




Обновлен 09 сен 2018. Создан 07 сен 2018



 
Free counters!