Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

Чи підлягає оскарженню ухвала суду, прийнята під час підготовчого судового засідання, в частині, якою відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту майна




Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу. За відсутності зазначених клопотань сторін кримінального провадження застосування заходів забезпечення кримінального провадження, обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим.

 

За змістом п.7 ч.2 ст.131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

 

Тому, обвинувачений, майно якого було арештовано під час досудового розслідування та у разі не скасування арешті під час досудового розслідування має право подавати суду для вирішення під час підготовчого судового засідання клопотання про скасування арешту майна.

 

Зрозуміло, не завжди таке клопотання буде вирішене на користь обвинуваченого.

Тому, коли у задоволенні цього клопотання судом було відмовлено під час підготовчого судового засідання та призначено судовий розгляд кримінального провадження постає питання, чи підлягає оскарження така ухвала суду, прийнята під час підготовчого судового засідання, в частині, якою відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту майна.

Згідно ч.2 ст.392 КПК України ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Отже, якщо Кримінальний процесуальний кодекс України прямо не визначає випадку окремого оскаження ухвали суду, постановленої під час судового провадження (а підготовче судове засідання належить до судового провадження), то в такому разі можливості оскражити певну ухвалу суду в апеляційному порядку не буде.

В той же час, частиною 7 статті 173 КПК України, котра міститься у главі 17. «Арешт майна» розділу ІІ «Заходи забезпечення кримінального провадження» прямо передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, треті особи мають право на захисника, право оскаржити судове рішення щодо арешту майна. 

 

Відповідно до ч.2 ст.42 КПК України обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

 

Отже, із цієї норми слідує, що після передачі прокурором до суду обвинувального акту, НАБУВШИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ОБВИНУВАЧЕНОГО, ТАКА ОСОБА МАЄ ПРАВО ОСКАРЖИТИ СУДОВЕ РІШЕННЯ ЩОДО АРЕШТУ МАЙНА.

Ухвала суду, постановлена під час підготовчого судового засідання, є судовим рішенням.

 

При цьому, на моє переконання, формулювання ч.7 ст.173 КПК України «щодо арешту майна» охоплює будь-яке судове рішення, яке прямо стосується арешту майна, в тому числі як судове рішення про арешт майна, так і судове рішення, яким відмовлено скасувати арешт майна, продовжено такий арешт, тощо.

Тому, вважаю, що на підставі ч.2 ст.392 КПК України та ч.7 ст.173 КПК України ОБВИНУВАЧЕНИЙ має право на оскраження судового рішення ЩОДО арешту майна, яким є ухвала суду постановлена в підготовчому судовому засіданні в частині, котрою було відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту майна (ТОБТО ЯКИМ У ПОРЯДКУ ч.3 ст.315 КПК України вирішувалось питання скасування заходу забезпечення кримінального провадження).

 

Одночасно слід зазначити, що згідно ч.6 ст.9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

 

Пунктом 17 частини 1 статті 7 КПК України встановлено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

 

Згідно ч.2 ст.24 КПК України гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

За таких обставин, вважаю, що обвинувачений має право на оскраження до суду апеляційної інстанції вищезазначеної ухвали суду у наведеній частині.

Між тим, слід зауважити, що зміст останнього абзацу ч.7 ст.173 КПК України, в якому САМЕ ОБВИНУВАЧЕНОМУ ЧІТКО НАДАНО ПРАВО ОСКАРЖИТИ СУДОВЕ РІШЕННЯ ЩОДО АРЕШТУ МАЙНА, засвічує, то тут навіть немає НЕОДНОЗНАЧНОСТІ регулювання, позаяк інакше, аніж вищенаведено, витлумачити  зміст (сприйняти сутність) цієї норми ч.7 ст.173 КПК України, неможливо, оскільки процесуальний статус «обвинуваченого» особа набує лише після звернення сторони обвинувачення до суду із обвинувальним актом, а отже йдеться про наділення саме такої особи правом оскаражити БУДЬ-ЯКЕ СУДОВЕ РІШЕННЯ (тобто і ухвалу також) яке прямо стосується арешту майна.

Об’єктивно і вочевидь зрозуміло, що коли саме у встановленому законом порядку (ч.3 ст.315 КПК України) вирішується питання скасування арешту майна, і Оскаржуваною ухвалою відмовляють у задоволенні цього, то таке судове рішення є судовим рішення «щодо» арешту майна.

Таким чином, з урахуванням всього вищенаведеного, позиція автора зводиться до того, що ухвала суду, прийнята під час підготовчого судового засідання, в частині, якою відмовлено у задоволенні клопотання про скасування арешту майна, підлягає оскарженню до суду апеляційної інстанції. 



Создан 10 авг 2018



 
Free counters!