Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

Касаційна скарга у справі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

наведено приклад складеної касаційної скарги у справі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення яким визначено зобов"язання із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою



 

Вищий адміністративний суд України

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5 

 

позивач:

(особа, яка подає

касаційну  скаргу) 

     

Прізвище ім'я по батькові

індекс, Рівненська область, _____________,

вул. __________, __   Тел. _________________ 

 

відповідач:

 

 

_____________об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області  

індекс, Рівненська обл., м.____, вул.________

Тел. _____________; E-mail: ________________ 

 

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

_______________________ рада

Рівненської області

індекс, Рівненська область, _________________,

вул. _____________, ___    тел. ______________

e-mail: ________________

 

Касаційна скарга

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду

від ____________ 2016 року та на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від __________ 2017 р. у справі № ______________ 

 

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від _________ 2016 року у справі   № __________ у задоволенні мого адміністративного позову до ____________міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-_____________ рада Рівненської області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, було відмовлено (далі – Оскаржувана постанова).

 

При прийнятті Оскаржуваної постанови суд першої інстанції, по-суті, виходив з того, що мій позов є необгрунтованим, і що приписами Податкового кодексу України не надано можливості органу місцевого самоврядування відстрочити внесення орендної плати до відповідного бюджету або пов'язати виникнення обов'язку такої особи з перерахування орендної плати з певною подією чи фактом. 

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від ___________р. мою апеляційну скаргу на Оскаржувану постанову залишено без задоволення, а Оскаржувану постанову (далі – Оскаржувана ухвала).

При ухваленні Оскаржуваної ухвали апеляційний суд погодився із мотивами суду першої інстанції та при залишенні без змін Оскаржуваної постанови та вважав, що час цього розгляду стояло питання лише перевірити обгрунтованість розміру податкового зобов’язання, яке оспорюється.

 

Я не погоджуюся із Оскаржуваними рішенням та ухвалою, вважаю їх незаконними і необгрунтованими через допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, що підтверджується наступним:

 

Судами першої та апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, внаслідок чого судами прийнято незаконні оскоржувані судові рішення, а саме судами неправильно застосовано та порушено норми: ст.58 Конституції України, ч.3 ст.15, ст.21 Закону України «Про оренду землі» в редакції чинної на період виникнення спірних правовідносин (укладення договорів та їх підписання у 2010 р. КОЛИ ЩЕ ПОДАТКОВО КОДЕКСУ УКРАЇНИ І В ПРОЕКТІ НЕ БУЛО !!!) ст.204, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст.2,  п.3 ч.1 ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, судами першої та апеляційної інстанції при прийнятті оскражуваних рішень не було враховано правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 30 березня 2016 р. у справі № 6-232цс16, дотримання якої є обов’язковим для судів.

Так, суть спору зводилася до того, чи зобов’язаний я сплачувати оренду плату без урахування змісту договору оренди, за оренду земельної ділянки по вулиці _____________ в ____________________Рівненської області, загальною площею ________ м2, який був укладений між мною і _____________ радою ____ лютого 2010 року (ТОБТО ДО ПРИЙНЯТТЯ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ !!!) та зареєстрований в управлінні Держкомзему у _____________ районі Рівненської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від __12.2011 року за №__________ (надалі тут – Договір оренди), за змістом пункту 4.1. якого початок сплати мною орендної плати за цим договором, який прошов державну реєстрацію, І ЗМІНИ ДО ЯКОГО ПІСЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ, НІКИМ НЕ ВНОСИЛИСЬ, мені було відтерміново  сплату орендної плати на шість місяців після дати реєстрації цього Договору оренди.

Після початку функціонування ринку на відведеній для цієї мети землі, яку я орендую, я сплачую орендну плату у повному обсязі, і жодного спору з цього приводу немає, і в судах немає жодної судової справи відносно мене з цього приводу.

Так ось, у віддаленому ___________Рівненської області станом на 2010 рік один раз на тиждень функціонував на центральній вулиці цього селища стихійний ринок, який в цей день паралізував роботу всього селища і розташованих на цій вулиці державних структур (пожежної частини, не могла порїхати швидка медична допомога, тощо).

З огляду на це, а також враховуючи, що я виграв право оренди щодо відведеної для цієї мети землі, я сплатив величезну суму коштів за саме право укласти договір оренди, але оскільки ця територія зовсім не була пристосована для торгівлі (потрібно було її привести у належний стан, вклавши немалі кошти, то з цих міркувань було включено таке договірне положення у пункт 4.1. Договору оренди з огляду на час, який орієнтовано був  необхідний допоки вдасться «прибрати ринок із автомобільної дороги на відведену для цієї мети територію».

Так ось, за матеріалами справи, та що ніким не оспорювалось, і що бу визнано в суді, ринок на орендованій мною земельній ділянці розпочав функціонувати у грудні 2012 року.

Це встановлено і судами, зокрема, в Оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції (на стор.3 – 4 чітко і дослівно вказав: «Судом першої інстанції встановлено, що на день прийняття спірного податкового повідомлення-рішення на земельній ділянці по вул.____________, ____ в ____________Рівненської області, яка є об’єктом договору оренди земельної ділянки від __ лютого 2010 р. ...ринок як об’єкт торгівлі ще не був відкритий, торгівельна діяльність на цій земельній ділянці не здійснювалася та не обслуговувалися торгівельні місця.)

Тобто ця обставина ніким не заперечувалась і є встановленою судом.

За розрахунком податкового органу, копія якого наявна у матеріалах справи, спірним податковим повідомленням-рішенням (далі - ППР) було нараховано мені орендну плату за договором оренди за три дні 2011 року та за увесь 2012 рік.

В той же час, згідно пункту 4.1 Договору оренди, яким визначену річну суму орендної плати, додатково встановлено, що така орендна плата вноситься починаючи з дня використання Орендарем орендованої за цим Договором земельної ділянки за її цільовим призначенням (тобто з дня відкриття ринку та (або) його обслуговування, обслуговування торгівельних місць та (або) осіб які здійснюватимуть на орендованій земельній ділянці торгівлю), але не пізніше шести місяців починаючи з місяця в якому здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки відповідно до закону, що становить 5 (п’ять) відсотків від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Скеровуючи цю справу на новий судовий розгляд суд касаційної інстанції фактично констатував, що Податковим кодексом України не встановлено можливості звільняти орендодавця від обов’язку сплачувати орендну плату чи пов’язувати цей обов’язок із настанням якоїсь події, інакше, аніж це передбачає ПК України.

Я повністю згідний з цим, але ж суд касаційної інстанції ЖОДНОГО СЛОВА НЕ ВКАЗАВ СТОСОВНО ТОГО, ЯК БУТИ З ТИМ, ЩО ДОГОВІР ОРЕНДИ БУВ УКЛАДЕНИЙ ДО ПРИЙНЯТТЯ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ ?!

Як з цим бути, з огляду на те, що ні податковий орган, ні ________рада як орендодавець не ініціювали питання про внесення змін до Договору оренди?!

І що ж в такому випадку робити, якщо на час підписання у 2010 році договору оренди Податкового кодексу України ще не існувало, оскільки він був прийнятий лише близько через півроку.

Моя відповідь і позиція, яку я відстоював перед судом, узгоджується із позицією Верховного Суду України, яку проігнорував суд першої інстанції.

Так, Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 р. по справі № 6-232цс16, висловив наступну обов’язкову для врахування правову позицію: у разі неспростування презумпції правомірності договору у справі, що переглядається, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У цій адміністративній справі ніхто правову презумпцію правомірності Договору оренди не спростовував і ні Оскаржувана постанова, ні Оскаржувана ухвала не містять протилежних висновків.

Ніхто не довів і не стверджував, до Договір оренди, чи його пункт 4.1. є нікчемним чи недійсним, і цього і не могло б бути, оскільки на час укладення Договору оренду ще не був прийнятий ПК України, а сам договір пройшов процедуру державної реєстрації у відповідному органі держкомзему у встановленому на той час порядку.

Натомість, згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. 

Відповідно до ч.3 ст.15 Закону України «Про оренду землі» в редакції чинної на період укладення договорів та їх підписання, за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема, порядок виконання зобов'язань.

Згідно ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі» чинного на час підписання  у лютому 2010 року тексту договору оренди, орендна плата за землю -  це  платіж,  який  орендар  вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Ніхто не оспорював цей Договір оренди і не ставив в суді питання про визнання недійсності пункту 4.1. Договору оренди чи про його зміну. Ніхто не оспрював того, що цей договір оренди, і його пункт 4.1. є дійсним.

Представник відповідача лише пояснювала, і це підтверджується звукозаписом судового засідання, що в цей Договір оренди мали б бути внесені зміни із прийняттям ПК України.

Але ж, як видно із матеріалів, ніхто такі зміни не вніс. То що ж робити в цьому випадку?

Невже із прийняттям Податкового кодексу України всі договора, зміст яких став невідповідати новоприйнятому ПК України, автоматично втратив чинність чи був визнаний нікчемним?

Такого правового механізму немає.

Положення статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка закріплює презумпцію правомірності правочину,  означають, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у  зобов'язанні  встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, за змістом правової позиції Верховного Суду України у постанові від 30 березня 2016 р. по справі №6-232цс16 та за ст.204 ЦК України, а також з огляду на норми ст.58 Конституції України усі права і обов’язкиза Договором оренди, повинні безперешкодно реалізовуватись, в тому числі і МОЄ ПРАВО ЗА ЦИМ ДОГОВОРОМ НЕ ПЛАТИТИ ОРЕНДУ ПЛАТУ «ПЕРШІ» ШІСТЬ МІСЯЦІВ З ДНЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ЦЬОГО ПРАВОЧИНУ, що МЕНІ БУЛО ВСТАНОВЛЕНО ЗА РАНІШЕ ДІЮЧИМ ЗАКОНОМ, А НЕ ЗА ПК УКРАЇНИ, ЯКИЙ ПРИЙНЯТИЙ ПІСЛЯ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ.

Суд першої інстрації вищезазначених норм матеріального права не врахував, положень ч. 3 ст.2 КАС України, за якими суд зобов’язаний був перевірити відповідність оспореного мною в суді рішення податкового органу на предмет його відповідності нормам закону, обставинам справи та правомірному і незміненому договору оренди, на що я посилався, та чи прийняте це спірне рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, чи прийнято воно з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;  пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), - цього суд не дотримався, внаслідок чого помилково відмовив у задоволення мого адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції цих помилок не виправив, і взагалі, фактично, абстрагувався від оцінки доводів моєї апеляційної скарги, оскільки навіть не навів в Оскражуваній ухвалі мотивів, чому він відкидає мої доводи та докази щодо цього.

Так, згідно п.2 та п.3 ч.1 ст.206 КАС України ухвала суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з описової частини із зазначенням узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; мотивувальної частини із зазначенням також мотивів неврахування окремих доказів.

Ані в описовій, ані в мотивувальній частині апеляційний суд не виконав приписів п.2 та п.3 ч.1 ст.206 КАС України щодо жодного із моїх цих  доводів, не дав їм ніякої правової оцінки, не зазначив, чим спростовуються мої наведені доводи.

Натомість, замість оцінки доводів моєї апеляційної скарги і зазначення в своїй ухвалі відповідних мотивів, апеляційний суд просто ще раз зазначив ті ж самі мотиви, що і суд першої інстанції, без оцінки моїх обгрунутвань.

Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, які містяться в пунктах 2, 3 частини 1 статті 206 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи і помилкових висновків суду.

Відтак, оскільки Договір оренди було зареєстровано 29.12.2011 року, то відповідно до змісту пункту 4.1. цього договору, у випадку не здійснення торгівлі на цій земельній ділянці, не обслуговування на ній торгівельних місць, орендну плату за Договором оренди-1 я зобов’язаний сплачувати не пізніше шести місяців починаючи з місяця в якому здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки відповідно до закону, тобто починаючи з 30 червня 2012 року.

Отже, в будь-якому разі, спірне податкове повідомлення-рішення мало б бути визнане судом протиправним і скасоване в частині визначення мені податкового зобов’язання на половину суми зі сплати орендної плати згідно розрахунку податкового органу, відображеного у розрахунку періодів, за який нараховано орендну плату (тобто в частині нарахування мені близько 53 тис.грн. за період до 30 червня 2012 року).

Суд першої інстанції також порушив норми ч.1 ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України в частині наведення у постанові суду мотивів, виходячи з яких він відкидає мої доводи і докази з приводу відсутності у мене обов’язку сплачувати орендну плату до 30 червня 2012 р.

До того ж, Європейський суд з прав людини  у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 р. по справі «Рисовський проти України» дійшов висновку, що «ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються». 

Звідси маємо, що навіть коли вважати, що суб’єкти владних повноважень при розробленні змісту Договору оренди, його державної реєстрації, неініціюванні внесення змін в договір після прийняття ПК України, щось і недогледіли, то ця їх помилка НЕ МОЖЕ ВИПРАВЛЯТИСЯ ЗА МІЙ РАХУНОК !

Така позиція Європейського суду з прав людини, і її врахування є обов’язковим. 

В свою чергу, я сплатив у 2009-2010 роки величезні кошти лише за одне право укласти договір оренди, вніс чималі суми коштів за приведення неадаптованої земельної ділянки («пустиря») для торгівлі у ________________, і перенесення таким чином єдиного в регіоні стихійного ринку із автомобільних доріг на відведену у генплані територію, роками долав протидію місцевої влади, яким, судячи з їх протидії моїм законним намірам, чомусь було вигідно, щоб така торгівля на автодорозі існувала, і з якої, як і в 90-х роках на стадії започаткування ринку офіційно надходило в бюджет кілька гривень, а решта дівалась невідомо куди, і саме на таких умовах Договір оренди був підписаний, оскільки відомо було на цій стадії як буде важки упорядкувати роботу ринку в цьому селищі при такі протидії влади.

Тож вважаю, що з урахуванням всього наведеного, і з моральних, і з правових підстав, спірне рішення податкового органу є протипрвним, а Оскражувана постанова і Оскаржувана ухвала є незаконними і підлягають скасуванню, І, ЩОНАЙМЕНШЕ, В ЧАСТИНІ НАРАХУВАННЯ зобов’язання із сплати орендної плати за період із 29.11.2011 р. (дати реєстрації Договору оренди, укладеного у лютому 2010 р.) до 29.05.2012 р. (дата, до якої згідно пункту 4.1 Договору оренди сплачувати оренду плату я не зобов’язаний). 

Внаслідок чого є підстави для скасування спірних рішень і прийняття постанови по суті спору і задоволення позову з урахуванням наведених вище правової позиції Верховного Суду України та судової практики Єфропейського суду з прав людини в частині визначення мені податкового зобов’язання спірним ППР із сплатити орендної плати за період до ___ червня 2012р. , а це згідно наявного у справі розрахунку податкового органу до спірного ППР, сума в розмірі близько 53 тис.грн.

Решта визначених мені зобов’язань спірним податковим повідомленням-рішенням за період із ___ травня 2012 р. по 31 грудня 2012 є, на моє переконання, незаконними в силу доводів і підстав, зазначених у адміністративному позові та апеляційній скарзі – а це неправильне застосування норм пункту 286.5 статті 286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України, та норм п.288.4 статті 288 ПК України, з урахуванням того, що ЦЕЙ ДОГОВІР ОРЕНДИ БУВ УКЛАДЕНИЙ, ПІДПИСАНИЙ У ЛЮТОМУ 2010 Р., ДО ПРИЙНЯТТЯ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ, а тому оренда плата мала вноситись у такі строки і порядку, як те було зазначено у договорі оренди згідно раніше діючого законодавства, і це (помісячна сплата а не одним платежем), за нормами ст.58 Конституції України, на той час не вважалось порушенням, адже не було ще ПК України.

Крім того, відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суд касаційної інстанції оглянувши апеляційну скаргу і ухвалу апеляційного суду зможе пересвідчитися в тому, що дійсно я зазначав аналогічні доводи, що й в цій скарзі у апеляційній скарзі, але суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції ЧОМУСЬ НЕ БАЖАЮТЬ ДАТИ ПРАВОВУ ОЦІНКУ ЦИМ МОЇМ ПОСИЛАННЯМ.

ТО ЯК ЖЕ В ТАКОМУ РАЗІ МОЖУТЬ ВВАЖАТИСЬ ЗАКОННИМИ І ОБГРУНТОВАНИМИ ОСКАРЖУВАНІ СУДОВІ РІШЕННЯ, ЯКИМИ НІХТО НЕ ХОЧЕ ОЦІНИТИ МОЇ ДОВОДИ, І  НЕ ЗАЗНАЧАЮТЬ СУДИ ЧОМУ ВОНИ ВІДКИДАЮТЬ ЦІ МОЇ КОНКРЕТНІ ПОСИЛАННЯ.

ЧИМ СПРОСТОВУЄТЬСЯ ПРЕЗУМПЦІЯ ПРАВОМІРНОСТІ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ І ЯК БУТИ З ТИМ, ЩО ЦЕЙ ДОГОВІР УКЛАДЕНИЙ У ЛЮТОМУ 2010 РОКУ, КОЛИ ЩЕ НЕ БУЛО ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ.

Таким чином, спірні рішення не можуть залишатись в силі і підлягають скасуванню.

За нормами КАС України суд касаційної інстанції вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються.

На даний час мною спірні рішення нижчих судів оскражено.

Із вищенаведеного об’єктивно видно що, щанайменше, суди порушили вимоги КАС України щодо змісту судових рішень, через незазначення жодного мотиву щодо відкидання і невзяття до уваги моїх доводів з огляду на вищезазначену судову практику Верховного Суду України, Європейського суду з прав людини, норми ст.58 Основного Закону, та того, що ПК України на час винекнення спірних правовідносин не діяв, договірні умови розроблені відповідно до Закону України «Про оренду землі» і вони, чомусь, ніким не були переглянуті.

То в чому ж моя вина, і як бути із Договорои оренди, невже є така конструкція що із прийняттям ПК України він став недійсним?!

Такого не існує.

Після апеляційного розгляду спірне податкове повідомлення підлягає виконанню.

Між тим, з огляду на вищезазначене, необхідність його виконання буде передчасним до закінчення касаційного розгляду у цій справі з огляду на наведені мною в цій скарзі доводи.

Передчасна необхідність виконання цього рішення 2012 р. призведе до небажаних наслідків у виді арешту моїх активів і т.ін.

Щиро прошу суд касаційної інстанції зупинити виконання оскаржених мною рішень до закінчення касаційного провадження, оскільки, як Ви бачите, справа неоднозначна, моєї вини в тому що трапилося немає, чому ніхто не ініціював внесення змін в договір оренди із прийняттям ПК України, ( в той час як мене раніше прохали «виправити ситуацію з цим стихійним ринком, на що я вклав в той час величезні кошти нічого з цього немаючи») невідомо, договір пройшов процедуру державної реєстрації в держкомземі, тому, покладення зараз на мене цього податкового зобов’язання буде передчасним, і фактично, зупинить мою діяльність.

Прохаю суд касаційної інстанції врахувати цю конкретну життєву ситуацію (цю справу) і забезпечити баланс інтересів усіх сторін спору до закінчення касаційного провадження, що можливо шляхом зупинення виконання рішень нижчих судів.

Враховуючи все вищевикладене, -

Прошу:

1. Зупинити виконання судових рішень, які оскаржуються (постанови Рівненського окружного адміністративного суду від ______________ 2016 р. та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від ______________2017р.) до закінчення касаційного провадження у цій справі.

2. Скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від ____ 2016 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від ______ 2017 р. та ухвалити нове судове рішення, яким мій адміністративний позов задоволити: визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення _______________ відділення _____________ міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби від ________2012 р. №____________.

 

 

      Перелік матеріалів, які додаються:

 

 1. Копія Оскаржуваної постанови Рівненського окружного адміністративного суду від ___________      2016 року та, що видана окружним судом, підписана головуючим по справі, скріплена гербовою печаткою суду, прошнурована та пронумерована на __ арк.;

2. Копія Оскаржуваної ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від __________ 2017 року та, що видана апеляційним судом,  засвідчена підписом головуючого судді, відбитком гербової печатки апеляційного суду, пронумерована та прошнурована на 4 арк.

3. Квитанція відділення банку про сплату позивачем судового збору за подання цієї касаційної скарги в розмірі ________грн. на 1 арк.

4. Дві копії касаційної скарги на 6 арк.

 

Позивач,

_______________                                                                                             ___ лютого 2017 р. 

 

 

 

налоговое уведомление-решение - пример обжалования



Создан 25 мар 2018



 
Free counters!