Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

Як слід правильно кваліфікувати розбій, поєднаний з проникненням у приміщення, у тому випадку, коли таке проникнення відбувається формально безперешкодно

Наведено постанову Верховного Суду України із відповідними мотивами щодо цього



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

15 листопада 2012 року                                                                                                                                                                      м. Київ

 

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого заступника Голови Верховного Суду України – секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,

суддів:      Вус С.М.,                         Кліменко М.Р.,          Пошви Б.М.,     

                  Глоса Л.Ф. (доповідач),       Короткевича М.Є.,      Скотаря А.М.,

                  Гриціва М.І.,                    Косарєва В.І.,            Школярова В.Ф.,

                            Заголдного В.В.,                     Кузьменко О.Т.,

                    Канигіної Г.В.,                                  Пивовара В.Ф.,       

         за участю   начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 липня 2010 року щодо ОСОБА_1,

установила:

вироком Вільнянського районного суду Запорізької області від          12 лютого 2010 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, раніше судимого, засуджено за частиною третьою статті 187 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 69 цього Кодексу до позбавлення волі на строк п’ять років шість місяців із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. На підставі статті 71 Кримінального кодексу України за сукупністю вироків ОСОБА_1 визначено остаточне покарання – позбавлення волі на строк шість років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 6 серпня 2009 року,  знаючи, що у кафе ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходяться спиртні напої та гроші, вирішив ними заволодіти. Із цією метою він озброївся саморобним пристроєм для здійснення пострілів. Безпосередньо перед входом у кафе, щоб не бути впізнаним, натягнув на обличчя маску і приблизно о 13-й год. 30 хв. зайшов у кафе. Після цього ОСОБА_1 одразу ж направив на бармена ОСОБА_2 та кухаря ОСОБА_3 саморобний пристрій, під погрозою застосування якого наказав віддати гроші, що знаходяться в кафе, і попрямував до стійки бару. При цьому ОСОБА_1 завдав працівникам кафе ударів рукояткою саморобного пристрою у різні частини тіла. Однак працівникам кафе вдалося виштовхати ОСОБА_1 на вулицю.

Апеляційний суд Запорізької області вирок районного суду в частині призначеного покарання скасував та постановив свій вирок від 19 квітня 2010 року, яким призначив ОСОБА_1 за частиною третьою статті 187 Кримінального кодексу України покарання – позбавлення волі на строк сім років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, та на підставі статті 71 цього Кодексу за сукупністю вироків визначив остаточне покарання – позбавлення волі на строк вісім років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 29 липня 2010 року вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишила без змін.

У заяві про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу колегії суддів Судової палати Верховного Суду України від 29 липня 2010 року, а справу направити на новий касаційний розгляд. Він вважає, що дії ОСОБА_1 за кваліфікуючою ознакою проникнення у приміщення кваліфіковані неправильно, оскільки в них відсутня протиправність, яка є обов’язковою для цього діяння. На думку прокурора, оскільки засуджений зайшов у кафе під час роботи, тобто у період, коли доступ у його приміщення був вільний, і, таким чином, перебував у ньому на законних підставах, його дії слід кваліфікувати за частиною першою статті 187 Кримінального кодексу України.

На обґрунтування заяви прокурор послався на ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2012 року, якою дії ОСОБИ_4 та ОСОБИ_5 були перекваліфіковані з частини третьої на частину другу статті 187 Кримінального кодексу України. У цій справі суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність кваліфікуючої ознаки проникнення у приміщення відділення банку, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 потрапили туди у робочий час, тобто у період, коли доступ у приміщення банку був вільний.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 1 червня 2012 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 допустив до провадження Верховного Суду України.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про необхідність задоволення заяви з огляду на викладене у ній обґрунтування, перевірила матеріали справи, обговорила доводи, зазначені у заяві, й дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Виходячи із фактичного змісту наданих для порівняння суспільно небезпечних діянь, слід зазначити, що діяння, вчинення якого інкриміновано ОСОБА_1, та діяння, щодо якого ухвалено порівнюване рішення, певним чином подібні між собою, зокрема, за характером дії, механізмом злочинної поведінки, формою вини, мотивом, видовою ознакою знаряддя злочину.

Подібність суспільно небезпечних діянь за обсягом та змістом, як правило, повинна орієнтувати на однакове застосування однієї й тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо таких діянь та запобігати ухваленню різних за правовими наслідками судових рішень. У цьому сенсі подібність суспільно небезпечних діянь, які отримали неоднакову кримінально-правову оцінку в правозастосуванні, є (може бути) підставою для перегляду справи Верховним Судом України. Але, як випливає зі змісту частини другої статті 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України, слід мати на увазі, що така подібність не може бути вагомою підставою для визнання оспореного рішення незаконним лише тому, що у порівнюваному чи порівнюваних судових рішеннях одна й та сама норма закону про кримінальну відповідальність застосована інакше.

Правильність застосування норми закону про кримінальну відповідальність (кваліфікація злочину) полягає у точності (адекватності) розуміння (визначення, тлумачення) змісту конкретної кримінально-правової норми, дійсності (об’єктивності) фактичних обставин певного суспільно небезпечного діяння та встановленні й визначенні співвідношення між фактичними ознаками суспільно небезпечного діяння та ознаками складу злочину, передбаченими кримінально-правовою нормою.

Предметом перегляду зазначеної справи є неоднакова правова оцінка судом касаційної інстанції можливості вільного (безперешкодного) входження (потрапляння) до приміщення, правомірності перебування в ньому суб’єкта злочину. Тобто, як слід правильно кваліфікувати розбій, поєднаний з проникненням у приміщення, у тому випадку, коли таке проникнення відбувається формально безперешкодно (вхід у торговий зал, кафе, відділення банку, музей тощо під час роботи названих закладів та установ).

Законодавчо встановлені ознаки складу злочину – розбою, поєднаного із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (частина третя статті 187 Кримінального кодексу України), включають вчинення кількох взаємопов’язаних дій, однією з яких є проникнення до об’єктів, зазначених у диспозиції цієї частини статті Кодексу, що у часі передує іншим діям цього злочину. Іншими протиправними діями є насильство над особою чи погроза його застосування та заволодіння чужим майном.

Нормативне визначення ознак аналізованого складу злочину не містить визначальних (відмежувальних) ознак розуміння поняття «проникнення». У диспозиції частини третьої статті 187 Кримінального кодексу України немає прямої вказівки на незаконність проникнення в приміщення, принаймні такої, яка встановлена у статті 162 цього Кодексу, якою передбачено кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння. Тому зміст цього поняття належить виводити з правової природи конститутивних (визначальних) ознак складу злочину у взаємозв’язку та з урахуванням правозастосовної судової практики.

Логіко-граматичне тлумачення формулювання (словосполучення) «розбій, поєднаний з проникненням у приміщення», дає підстави вважати, що під проникненням до будь-якого приміщення слід розуміти: а) фізичне входження, потрапляння до нього з метою заволодіння майном, що знаходиться в ньому; б)  доступ до майна, що знаходиться в приміщенні, будь-яким способом (без фізичного входження до нього), який дає змогу заволодіти таким майном, вилучити його із приміщення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від         6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. У постанові також зазначено, що, вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з’ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме у неї виник умисел на заволодіння майном.

Залежно від того, які фактичні ознаки складу суспільно небезпечного діяння будуть установлені, як ці ознаки будуть співвідноситися з ознаками складу злочину, що містяться у кримінально-правовій нормі, та від того, як вони трактуються й застосовуються на практиці, можна виділити фізичний і юридичний (психологічний) критерії розуміння поняття «проникнення». Характерними рисами першого є: а) факт входження чи потрапляння у приміщення; б) спосіб, місце, час та обставини (існуючий режим доступу до майна, яке там знаходилось), за яких відбулося входження чи потрапляння у приміщення. Характерними рисами другого є: а) незаконність входження у приміщення (за відсутності в особи права перебувати там, де знаходиться майно, на заволодіння яким спрямовані її дії); б) мета, яку переслідує особа, що вчиняє таке входження, усвідомлення характеру (перебігу) вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного проникнення (входження чи потрапляння) у приміщення, передбачення наслідків свого діяння.

Факт входження, потрапляння у приміщення чи поява у ньому іншим способом у поєднанні з іншими зовнішніми поведінковими проявами дають можливість визначити об’єктивну сторону суспільно небезпечного діяння. Із хронології та послідовності цих дій можна з’ясувати, зокрема, чи існували і які саме обмеження в доступі до майна, а також визначити, що, встановлюючи у певний спосіб безперешкодний (вільний) режим доступу до майна, його власник чи володілець не обмежує в цьому нікого, серед них, по суті, й особу, яка входить туди з умислом заволодіти чужим майном і використовує такий доступ як зручні, сприятливі умови для скоєння злочину.

Зовнішній прояв діяння розкриває внутрішній (психічний) процес діяння, окреслює суб’єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.

Ключовим у вирішенні питання про наявність чи відсутність ознаки проникнення при вчиненні розбою є встановлення того, з якою метою особа ввійшла (потрапила) у приміщення. Адже у тому разі, коли особа під впливом свого корисливого мотиву утвердилася в намірі заволодіти чужим майном, вона обирає механізм злочинної поведінки, який включає в себе етапи, зокрема мотивації злочину, цілепокладання, планування посягання, вибір шляхів досягнення цілі, прогнозування ризиків та можливих наслідків тощо. Через сукупність таких дій і суб’єктивне ставлення до них особи, яка їх вчинила, відбувається візуалізація останньої (позиціонування самої себе), тобто проявляються процеси діяння, які недоступні для безпосереднього спостереження.

Виходячи з змістових зовнішніх ознак суспільно небезпечного діяння (об’єктивна сторона злочину) та інтелектуально-вольових (суб’єктивна сторона злочину), можна змоделювати (уявити ситуацію), що у тому разі, коли особа мала намір викрасти конкретне майно з торгової зали крамниці і обрала спосіб заволодіння ним, пов'язаний із формально безперешкодним входженням до приміщення зали, факт потрапляння в приміщення за таких обставин не повинен визнаватися «проникненням» у кримінально-правовому значенні. Коли ж особа задумала викрасти майно у тій же крамниці, але з відокремленої торгової секції (торгівля ювелірними виробами, електронними засобами тощо), яка облаштована в приміщенні крамниці, і потрапляння до зали крамниці не було обмежено часовими рамками чи іншими засобами, то вхід у приміщення крамниці не може визнаватися кримінально караним проникненням, тоді як викрадення майна із приміщення секції, вільний доступ до якої був обмежений, у разі потрапляння туди, має визнаватися незаконним проникненням.

Якщо суб’єкт злочину поставив собі за мету заволодіти майном,  певного виду (якості, значення тощо),  місце знаходження якого зумовлює вибір конкретного способу посягання,  реалізація якого передбачає входження чи потрапляння в  приміщення, незважаючи на режим доступу до нього (вільний/заборонений), то фізичне опинення в такому приміщенні з означеною ціллю є незаконним, а з вчиненням наступних дій із застосуванням насильства чи погроз його застосування з метою заволодіння майном має  кваліфікуватися як розбій, поєднаний з проникненням у приміщення. Наприклад, намір особи заволодіти грошима з відділення банку чи якимсь майном із іншого приміщення, умислом якої на початку виконання злочинної поведінки приміщення відділення банку чи інше приміщення в цілому сприймалося як місце знаходження майна, а насильницьке вторгнення в приміщення, незалежно від режиму доступу до нього, охоплювалось як дія.    

У кримінальній справі, в якій заявлено клопотання про перегляд судового рішення, фактичною підставою кваліфікації діяння ОСОБА_1, із правильністю якої погодився суд касаційної інстанції, стали об’єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з’ясовані: предмети майна, якими ОСОБА_1 хотів заволодіти, їх місце знаходження, мотив його злочинної поведінки, характер, спосіб, час та послідовність вчинюваних ним дій.    

Ці обставини давали суду підстави вважати, що ОСОБА_1 позиціонував себе як особа, яка мала намір заволодіти майном кафе з його приміщення, проникнення в яке не пов’язувалось із режимом роботи, і  поетапно реалізував цей намір.

З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення, було зроблено правильний висновок про наявність у діях ОСОБА_1 ознак розбою, поєднаного із проникненням у приміщення.

У судовому рішенні касаційної інстанції, на яке зроблено посилання як на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм закону  про  кримінальну  відповідальність,  фактичні обставини суспільно

небезпечного діяння, щодо якого ухвалено це рішення, попри подібність із фактичними обставинами діяння, вчиненого ОСОБА_1, отримали інакшу, відмінну кримінально правову оцінку. З’ясування причин та умов такого застосування норми закону відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 400-12, частини другої статті 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України перебуває за межами предмета перегляду справи, у зв’язку з чим Верховний Суд України позбавлений можливості висловити правову позицію щодо цього рішення. При цьому вважає за необхідне зазначити, що правова оцінка суспільно небезпечного діяння, наведена у порівнюваному рішенні касаційного суду, не завжди може бути прикладом правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 400-12, 400-20, 400-21, 400-22 Кримінально-процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

постановила:

відмовити у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400-12 Кримінально-процесуального кодексу України.

Головуючий                                                                                                                                                                                               А.І. Редька

Судді:

 

С.М. Вус

 

В.І. Косарєв

 

 

Л.Ф. Глос

 

О.Т. Кузьменко

 

 

М.І. Гриців

 

В.Ф. Пивовар

 

 

В.В. Заголдний

 

Б.М. Пошва

 

 

Г.В. Канигіна

 

А.М. Скотарь

 

 

М.Р. Кліменко

 

В.Ф. Школяров

 

 

М.Є. Короткевич

 

Джерело (тест постанови взято із) веб-сайт Верховного Суду України (дата звертання 18.03.2018) 

 

 

 



Создан 18 мар 2018



 
Free counters!