Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

Розгляд справи за відсутності учасника процесу щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є обов"язковою підставою для скасування судового рішення

Наведено постанову Верховного Суду від 28.02.2018 р. із відповідними мотивами



Державний герб України

 

 

Постанова

Іменем України

 

28 лютого 2018 року

м. Київ

 

справа № 127/10189/15-ц

 

провадження № 61-4968 св 18

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

 

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: виконавчий комітет Вінницької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

 

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2016 року у складі судді Вохмінової О. С. та рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Іванюка М. В., Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,

 

В С Т А Н О В И В :

 

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

 

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Вінницької міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору дарування, скасування реєстрації права власності та визнання права власності у порядку спадкування за законом.

 

Позовна заява мотивована тим, що у період з 1967 року по 1987 рік її батьки: ОСОБА_5 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

У 1970 році розпочалось будівництво багатоквартирного будинку по              АДРЕСА_4, членом якого була ОСОБА_3

У 1984 році ОСОБА_3 повністю внесла свій пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року її батько - ОСОБА_5 помер.

У червні 2000 року вона подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та їй видано свідоцтво про прийняття спадщини за законом, згідно з яким спадкове майно складається із грошового вкладу з процентами.

У березні 2015 року, при оформленні субсидії, їй стало відомо, що         ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24 листопада 2005 року отримала свідоцтво про право власності  від 1 грудня 2005 року, згідно з яким одноособовим власником квартири          АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, яка у подальшому подарувала цю квартиру ОСОБА_2, про що між сторонами укладено відповідний договір від 1 лютого 2006 року.

15 травня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6) було укладено договір дарування, за яким остання отримала в дар квартиру АДРЕСА_1.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 набута її батьками за час шлюбу, то ОСОБА_3 не мала права одноособово розпоряджатися спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, вона як єдиний спадкоємець першої черги повинна була успадкувати частину цієї квартири після смерті свого батька.

На підставі вказаного позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25 січня 2016 року, просила суд:

визнати недійсним пункт 1.12 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24 листопада 2005 року, яким вирішено оформити         ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на виплачену кооперативну квартиру;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 1 грудня  2015 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24 листопада 2005 року;

скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3;

визнати недійсним договір дарування від 01 лютого 2006 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_6;

скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_6;

визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Також позивач у зв'язку з різним написанням прізвищ просила встановити факт того, що ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, був її батьком.

 

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого         2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, був батьком ОСОБА_1

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

 

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що членом житлово-будівельного кооперативу була мати позивача - ОСОБА_3 Її чоловік - ОСОБА_5, за життя вимог щодо права на частку в квартирі не пред'являв, його частка в паєнакопиченні визначена не була, отже, у спадщину не увійшла. Таким чином, на момент прийняття виконавчим комітетом Вінницької міської ради оскаржуваного рішення від 24 листопада 2005 року єдиним власником квартири була ОСОБА_3, а тому підстав для скасування цього рішення немає. Оскільки інші вимоги ОСОБА_1 є похідними, суд відмовив в задоволенні цих вимог.

Задовольняючи вимоги про встановлення факту родинних відносин, суд керуючись положеннями статті 256 ЦПК України 2004 року, виходив із           того, що незважаючи на різне написання прізвищ ОСОБА_5 і ОСОБА_1, факт їх родинних відносин, а саме як батька і дочки, підтверджено належними і допустимими доказами.

 

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійсними рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, свідоцтва про право власності на житло, договору дарування, скасування реєстрації права власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Визнано частково недійсним пункт 1.12 рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24 листопада 2005 року, згідно з яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 визначено за ОСОБА_3 одноособово (щодо визначення права власності на 1/2 частини квартири).

Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на житло              від 1 грудня 2005 року, видане на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 24 листопада 2005 року, згідно з яким право власності на квартиру АДРЕСА_1 визначено за ОСОБА_3 одноособово (щодо визначення права власності на 1/2 частини квартири).

Скасовано державну реєстрацію права власності на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_3 в комунальному підприємстві «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» в реєстровій книзі № 666, реєстраційний номер 80 від 7 грудня 2005 року.

Визнано частково недійсним договір дарування від 1 лютого 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8, за умовами якого ОСОБА_3 подарувала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (щодо 1/2 частини вказаної квартири).

Скасовано державну реєстрацію права власності на вказану квартиру на ім'я ОСОБА_2 в комунальному підприємстві «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» у реєстровій книзі № 666, реєстраційний номер 80 від 19 вересня 2006 року.

Рішення суду в частині задоволення вимог про встановлення факту родинних відносин залишено без змін.

 

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідно до положень статті 22 Кодексу про шлюб і сім'ю України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є                 його спільної сумісною власністю, а тому після смерті у 1999 році  ОСОБА_5 до складу спадщини повинна була увійти 1/2 частини спірної квартири. Оскільки із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулась лише ОСОБА_1, а інша дочка -          ОСОБА_2 від прийняття спадщини відмовилася, то позивач у відповідності до вимог частини першої статті 549, частини першої статті 553, частини першої статті 554 ЦК Української РСР 1963 року (чинного на час відкриття і прийняття спадщини) успадкувала після смерті батька у порядку спадкування за законом 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Дійшовши вказаного висновку, апеляційний суд визнав частково недійсними рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради                  від 24 листопада 2005 року на підставі частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», свідоцтво про право власності від 1 грудня 2005 року та договір дарування від 1 лютого 2006 року, оскільки вони порушують права позивача як власника 1/2 частини спірної квартири.

 

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

 

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при ухваленні оскаржуваного судового рішення застосував положення статей 16, 17 Закону України «Про власність», однак норми цього закону, який набрав чинності у 1991 році, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки пай за кооперативну квартиру ОСОБА_3 повністю сплатила у 1984 році, а шлюб з ОСОБА_5 розірвано у 1987 році.

Апеляційний суд не досліджував джерело внесення ОСОБА_3 паю та не звернув уваги не те, що за життя ОСОБА_5 жодних прав на спірну квартиру не набув, а тому вона і не могла бути предметом спадкування його дочкою - ОСОБА_1

Крім того, заявник вказує на те, що справу апеляційним судом розглянуто за її відсутності, про дату, час і місце судового засідання її належним чином не повідомлено.

 

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, судом правильно визначено правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, висновки суд відповідають встановленим обставинам справи. Оскільки пай за кооперативну квартиру її батьками було сплачено за час перебування у шлюбі, то ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя, як це передбачено у статті 22 Кодексу про шлюб і сім'ю України.

 

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

 

5 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

 

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

 

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

 

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

 

Судами встановлено, що у період з 1967 року по 1987 рік ОСОБА_5 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За час перебування у шлюбі, ОСОБА_3 була прийнята в члени житлово-будівельного кооперативу АДРЕСА_1 для сплати пайових внесків за квартиру АДРЕСА_1.

Будівництво кооперативного будинку, в якому розміщена спірна квартира, розпочато у 1970 році.

Перший пайовий внесок було сплачено у 1969 році, а останній (повна оплата паю) - у 1984 році.

Після розірвання шлюбу в 1987 році і до смерті в 1999 році ОСОБА_5 проживав і був зареєстрований у спірній квартирі. Спору з приводу прав на квартиру між подружжям не було.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 були його дочки: ОСОБА_2 - від прийняття спадщини відмовилась, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву, та ОСОБА_1, яка подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину.

У листопаді 2005 року ОСОБА_3 звернулась до виконавчого комітету Вінницької міської ради з заявою про виготовлення свідоцтва про право власності на квартиру у зв'язку з повною сплатою її вартості.

24 листопада 2005 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради у зв'язку з повною оплатою членом житлово-будівельного кооперативу вартості квартири прийнято рішення про оформлення за ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

1 грудня 2005 року на підставі вказаного рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на двокімнатну кооперативну квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 29,8 кв. м, загальною площею 42,9 кв. м.

1 лютого 2006 року ОСОБА_3 на підставі відповідного договору подарувала спірну квартиру ОСОБА_6

15 травня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6) було укладено договір дарування, за яким остання отримала в дар квартиру АДРЕСА_1.

 

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що позивач у відповідності до вимог частини першої статті 549, частини першої статті 553, частини першої статті 554 ЦК Української РСР 1963 року (чинного на час відкриття і прийняття спадщини) успадкувала після смерті                  батька у порядку спадкування за законом 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

 

В касаційній скарзі ОСОБА_4 заперечує проти задоволення позову та стверджує, що за життя ОСОБА_5 жодних прав на спірну квартиру не набув, а тому ця квартира не могла бути предметом спадкування його дочкою - ОСОБА_1 При цьому, апеляційний суд позбавив її можливості надати докази на підтвердження своїх заперечень, розглянувши справу без її участі.

 

У пункті 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

 

Відповідно до частини першої статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

 

Відомостей про те, що ОСОБА_4 була належним чином повідомлена апеляційним судом про дату, час і місце судових засідань, призначених на            23 березня 2016 року та 13 квітня 2016 року, немає, а довідки, згідно з якими судові повістки повернулись до суду за закінченням терміну зберігання, не є доказом виконання судом вимог статей 74-76 ЦПК України 2004 року, тобто не є доказом, який підтверджує належну фіксацію повідомлення про дату судового засідання.

 

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.  

 

У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням                           статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

 

Крім того, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_4, апеляційний суд належним чином її доводів що відсутності підстав для задоволення позову не перевірив та не дав їм належної правової оцінки.

 

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

 

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

 

П О С Т А Н О В И В :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

 

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий  Судді:Д. Д. Луспеник  О. В. Білоконь  Б. І. Гулько  Є. В. Синельников  Ю. В. Черняк

 

Джерело (текст постанови суду взято із): Єдиний державний реєстр судових рішень, реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 72587508 (дата звертання: 11.03.2018р.) 



Создан 11 мар 2018



 
Free counters!