Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи яка володіє речовим правом на чуже майно для звернення за захистом цього права

Наведено Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду із відповідними мотивами



Державний герб України

 

 

Постанова

Іменем України

 

14 лютого 2018 року

м. Київ

 

справа № 344/10730/15-ц

 

провадження № 61-5079 св 18

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

 

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представники відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

 

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 березня 2016 року у складі судді Бородовського С. О. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської   області від 25 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Горблянського Я. Д., Фединяка В. Д.,

 

ВСТАНОВИВ :

 

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

 

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_4 про відшкодування шкоди.

 

Позовна заява мотивована тим, що 3 квітня 2015 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем Opel Vivaro, н. з. НОМЕР_2, по вул. Надрічній у            м. Івано-Франківську не дотримався безпечної швидкості та дистанції руху і допустив зіткнення з автомобілем Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1

 

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Skoda Fabia,             номерний знак НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження.

 

На відновлювальний ремонт автомобіля Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_1, він витратив 9 153 грн 15 коп, а тому просив суд стягнути з ОСОБА_4 вказані кошти на відшкодування завданої матеріальної шкоди, 2 тис. грн на відшкодування завданої з вини відповідача моральної шкоди та судові витрати.

 

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області          від 16 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

 

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 9 153 грн 15 коп. на відшкодування завданої матеріальної шкоди, витрати на правову допомогу у розмірі 1 250 грн та судовий збір у розмірі 243 грн 60 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

 

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не заперечує, що дорожньо-транспортна пригода сталася з його вини, отже, у силу частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року ці обставини не підлягають доказуванню, а тому завдана позивачу майнова шкодаповинна бути відшкодована у повному обсязі за рахунок особи, яка її завдала.

У задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди суд відмовив, оскільки позивач хоча й володів транспортним засобом на відповідній правовій підставі, однак не є його власником.

 

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня           2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. РішенняІвано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 березня  2016 року залишено без змін.

 

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що завдану позивачу шкоду повинен відшкодувати відповідач.

 

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення і вирішити спір по суті.

 

Касаційна скарга мотивована тим, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не встановили всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

 

Позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди завдано механічних пошкоджень. При цьому посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб не є належними і достатніми доказами законності підстав для володіння автомобілем.

 

Крім того, суди не звернули увагу на те, що його цивільно-правова відповідальність на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована, а тому відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок відшкодувати шкоду покладається на страховика.

 

У вересні 2016 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що він як потерпілий внаслідок дорожньо-транспортної пригоди має право відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала.

Крім того, автомобілем Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_1, він керував на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, а тому є законним володільцем цього транспортного засобу і має право на відшкодування завданої шкоди.

 

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

 

1 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

 

Касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає залишенню без задоволення.

 

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

 

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

 

Судом установлено, що 3 квітня 2015 року ОСОБА_4, керуючи автомобілем Opel Vivaro, номерний знак НОМЕР_2, по вул. Надрічній у м. Івано-Франківську не дотримався безпечної швидкості та дистанції руху і допустив зіткнення з автомобілем Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження.

 

ОСОБА_4 не заперечує, що дорожньо-транспортна пригода сталася з його вини, отже в силу частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року ці обставини не підлягають доказуванню.

 

На проведення відновлювального ремонту, ОСОБА_1 витратив           9 153 грн 15 коп., з яких 3 тис. грн - вартість запасних частин,                      6 153 грн 15 коп - вартість виконаних робіт, що підтверджується товарним чеком від 23 червня 2015 року, актом виконаних робіт № ІФ-К-15001097, квитанцією до прибуткового касового ордера № 0000000049 (а. с. 10-15).

Власником автомобіля Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_1, є приватне підприємство «Зевс».

 

ОСОБА_1 керував автомобілем Skoda Fabia, номерний знак НОМЕР_1, на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб.

 

У зв'язку з цим доводи касаційної скарги, що позивач не є власником транспортного засобу, а тому не має права на відшкодування шкоди, є безпідставними з таких підстав.

 

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб'єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб'єктами,  хто його оточує.

Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

 

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

 

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

 

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеного у постанові       від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

 

Встановивши, що ОСОБА_4 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суди дійшли правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди.

 

Відповідно до статей 11661187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

 

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті          1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).

 

Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

 

Встановивши, що майну, яким правомірно володіє позивач, з вини відповідача завдано шкоди, суди дійшли правильного висновку про задоволення позову і відшкодування цієї шкоди за рахунок відповідача.

 

Доводи касаційної скарги про те, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність заявника була застрахована, а тому саме страховик повинен відшкодувати завдану шкоду, є безпідставними, оскільки особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

 

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

 

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

 

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.

 

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

 

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

 

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

 

Керуючись статтями 402409410416436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

 

 

 

П О С Т А Н О В И В :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

 

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області           від 16 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2016 року залишити без змін.

 

Поновити виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 березня 2016 року та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2016 року.

 

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий  Судді:Д. Д. Луспеник  О. В. Білоконь  Б. І. Гулько  Є. В. Синельников  Ю. В. Черняк

 

Джерело (текст постанови суду взято із): Єдиний державний реєстр судових рішень. - реєстраційний номер в ЄДРСР - 72269168, (дата звертання: 27.02.2018 р.) 

 




Создан 27 фев 2018



 
Free counters!