Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

Дії державного виконавця по зверненню стягнення за боргами одного з подружжя на майно, яке належить спільно двом із подружжя, без попереднього визначення частки боржника та виділення її в натурі є неправомірним

Наведено ухвалу ВССУ щодо правил звернення стягнення на спільне майно подружжя за зобовязаннями одного із подружжя



 

              У Х В А Л А              

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

 

 

11 лютого 2015 року                                                                        м. Київ  

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого  Луспеника Д.Д.,суддів:Леванчука А.О., Закропивного О.В.,     Лесько А.О.,        Хопти С.Ф.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відділу державної виконавчої служби Комсомольського районного управління юстиції у м. Херсоні, публічного акціонерного товариства «Фідобанк», треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8, виконавчий комітет Комсомольської районної у             м. Херсоні ради, про визнання недійсним акта про передачу житлового будинку та земельної ділянки, визнання недійсними свідоцтв про право власності на житловий будинок та земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Комсомольського районного суду                        м. Херсона від 2 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 листопада 2014 року,

 

                                               в с т а н о в и л а:

 

У травні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 13 лютого 1998 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 За договором купівлі-продажу від 26 травня 2006 року ними було придбано житловий будинок загальною площею 357,5 кв. м., житловою площею 60 кв. м., та земельну ділянку площею 0,0978 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до умов кредитного договору від 31 липня 2007 року                № 014-2181/18/03686 її чоловік ОСОБА_7 отримав у публічному акціонерному товаристві «Ерсте Банк» (далі - ПАТ «Ерсте Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), кредит у розмірі 240 тис. доларів на споживчі цілі. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 19 листопада               2010 року стягнуто достроково з  ОСОБА_7 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2007 року                     № 014-2181/18/03686 у загальному розмірі 2 162 619 грн 86 коп. На виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист № 2-3975/10, примусове виконання його здійснювалося відділом державної виконавчої служби Комсомольського районного управління юстиції у м. Херсоні (далі - ВДВС Комсомольського РУЮ у м. Херсоні).

На підставі ч. 6 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» ВДВС Комсомольського РУЮ у м. Херсоні було запропоновано стягувачу ПАТ «Ерсте Банк» прийняти житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за ціною згідно експертної оцінки 1 713 855 грн. в рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_7 за вказаним вище кредитним договором, і зазначена пропозиція була прийнята банком. На підставі акта виконавчої служби про передачу стягувачу зазначеного майна від 27 листопада 2011 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8 були видані ПАТ «Ерсте Банк» свідоцтва про право власності на житловий будинок, загальною площею 357,5 кв. м та земельну ділянку загальною площею               0,0978 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач вважав, що акт про передачу майна, свідоцтва про право власності на житловий будинок та земельну ділянку видані з порушенням закону, оскільки при укладенні кредитного договору вона ніяких гарантій та порук за зобов'язаннями чоловіка не мала; відповідач своїми діями порушив конституційні права і свободи її як співвласника і її неповнолітніх дітей, як користувачів житлового будинку та земельної ділянки.

У зв'язку з цим ОСОБА_6 просила визнати недійсним акт державного виконавця ВДВС Комсомольського РУЮ у м. Херсоні від                       27 грудня 2011 року про передачу житлового будинку загальною площею              357,5 кв. м. та земельної ділянки загальною площею 0,0978 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_7, на користь стягувача ПАТ «Ерсте Банк»; визнати недійсним свідоцтво про право власності серії ВРО № 830931, реєстровий № 4775, видане 27 грудня 2011 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу                 ОСОБА_8 на ім'я ПАТ «Ерсте Банк» на житловий будинок АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності серії ВРО № 830930, реєстровий № 4773, видане 27 грудня 2011 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8 на ім'я ПАТ «Ерсте Банк» на земельну ділянку, кадастровий № 6510136600:04:005:0062, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані в Державному реєстрі правочинів 27 грудня 2011 року за № 4830247.

 

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 2 жовтня           2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

 

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 17 листопада                2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін, проте із його мотивувальної частини виключено висновки про придбання майна  ОСОБА_7 до шлюбу з ОСОБА_6

 

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, мотивуючи свої доводи неправильним застосуванням судами норм матеріального права та  порушенням норм процесуального права, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

 

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним акта  державного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що в процесі примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_7, державний виконавець при складанні акта про передачу житлового будинку та земельної ділянки стягувачу діяв у відповідності до порядку, визначеного законодавством, а саме вимогам                ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження».

Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції і вважав, що в задоволенні цих позовних вимог повинно бути відмовлено не з підстав дотриманням державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», а внаслідок того, що такий акт оскарженню не підлягає, оскільки акт про передачу майна стягувачу підтверджує тільки сам факт передачі майна.

Разом з цим апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду у решті відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що  порушень прав позивача та її неповнолітніх дітей при здійсненні процедури відчуження майна не встановлено.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

 

Місцевим судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від              26 травня 2006 року ОСОБА_7 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0978 га, за цією ж адресою. Апеляційний суд вірно встановив, що це майно було придбано ОСОБА_7 у період шлюбу з ОСОБА_6

Також судами встановлено, що відповідно до умов кредитного договору від 31 липня 2007 року № 014-2181/18/03686 ОСОБА_7 отримав у            ПАТ «Ерсте Банк» кредит у розмірі 240 тис. доларів на споживчі цілі. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_7 умов кредитного договору,                    19 листопада 2010 року Комсомольським районним судом м. Херсона було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі                     2 162 619 грн 86 коп. та судових витрат у розмірі 1 820 грн. На виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист від 8 лютого                    2011 року № 2-3975/10. 16 лютого 2011 року державним виконавцем ВДВС Комсомольського РУЮ у м. Херсоні Кромп О.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за заявою ПАТ «Ерсте Банк» від                 14 лютого 2011 року про стягнення за виконавчим листом № 2-3975/10 з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Ерсте Банк» заборгованості у загальному розмірі 2 164 439 грн 86 коп.

25 березня 2011 року державним виконавцем ВДВС Комсомольського РУЮ у м. Херсоні Кромп О.П. складено акт опису й арешту майна, яке належить ОСОБА_7, а саме: житлового будинку загальною площею 357,5 кв. м., з літньою кухнею, гаражем, сараєм, навісом, огорожею, басейном та земельною ділянкою площею 0,0978 га, які розташовані за адресою:                         АДРЕСА_1.

У постанові державного виконавця ВДВС Комсомольського РУЮ у                  м. Херсоні Кромп О.П. від 29 листопада 2011 року зазначено, що реалізація арештованого майна - житлового будинку та земельної ділянки з прилюдних торгів відбувалася 29 вересня 2011 року та 7 листопада 2011 року, але зазначене майно не реалізовано. У порядку ч. 6 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки майно не реалізовано на прилюдних торгах державним виконавцем було повідомлено про це стягувачу та запропоновано ПАТ «Ерсте Банк» залишити за собою нереалізоване майно (житловий будинок та земельну ділянку), за ціною згідно експертної оцінки 1 713 855 грн. в рахунок часткового погашення боргу ОСОБА_7

23 листопада 2011 року стягувачем до ВДВС було подано  заяву про  залишення за собою нереалізованого майна боржника. 29 листопада 2011 року  державним виконавцем був складений акт про передачу вищезазначеного майна стягувачу в рахунок погашення заборгованості. 27 грудня 2011 року  приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу                   ОСОБА_8 на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого ВДВС Комсомольського РУЮ у м. Херсоні       29 листопада 2011 року, посвідчено право власності ПАТ «Ерсте Банк» на житловий будинок, загальною площею 357,5 кв. м. і земельну ділянку, загальною площею 0,0978 га, які розташовані по АДРЕСА_1,  та видані ПАТ «Ерсте Банк» відповідні свідоцтва про право власності.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя становить, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суди встановили, що житловий будинок та земельна ділянка були придбанні ОСОБА_6 і ОСОБА_7 згідно договору купівлі-продажу від 26 травня 2006 року під час перебування їх у шлюбі. В силу ч. 3            ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України це майно є їх спільною сумісною власністю. Таким чином, оскільки житловий будинок та земельна ділянка є об'єктом права спільної сумісної власності, то у зв'язку з цим має бути дотриманий порядок звернення стягнення на нього.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення  на  майно  боржника  звертається  в  розмірі  і  обсязі,  необхідних  для  виконання  за  виконавчим документом,  з урахуванням стягнення  виконавчого  збору,  витрат,  пов'язаних  з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого  провадження.  У  разі  якщо  боржник володіє майном спільно з іншими особами,  стягнення звертається на його частку,  що визначається  судом за  поданням  державного виконавця.

 

Статтею 73 СК України передбачено, що за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», частка боржника у спільній власності з іншими особами визначається за поданням державного виконавця відповідно до положень законодавства, що регулює право власності.

 

Отже, державний виконавець під час винесення оскаржуваного акта, повинен був на підставі ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», звернутися до суду з поданням для визначення частки боржника ОСОБА_7 у майні, що є об'єктом спільної сумісної власності.

 

Крім того, суди залишили поза увагою, що передача майна, яке не реалізоване на прилюдних торгах стягувачу, є одним із способів реалізації майна, який визначений законодавством, а саме ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження», а отже є правочином, як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Фактично даний правочин було оформлено актом державного виконавця про передачу майна стягувачу від 29 листопада 2011 року, на підставі якого у подальшому нотаріусом були видані свідоцтва про право власності на житловий будинок та земельну ділянку від  27 грудня 2011 року, які є правовстановлюючими документами.    

 

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада  2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

 

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, визнавши дії державного виконавця правомірними, суди залишили поза увагою допущені ним порушення Закону України «Про виконавче провадження», а саме, що оформлюючи акт від 29 листопада 2011 року, державний виконавець вирішив питання щодо майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності, в цілому, без попереднього визначення частки боржника та виділення її в натурі, що є незаконним та неправомірним, оскільки суперечить ст. 73 СК України, ч. 6 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження»,  ст. 371 ЦК України та порушує право щодо володіння, користування та розпорядження майном як об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

 

Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору і ці порушення були допущені як місцевим судом, так і апеляційним судом, то рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Керуючись ст.ст. 336338345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 2 жовтня              2014 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 17 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

Д.Д. Луспеник  А.О. Леванчук  А.О. Лесько  О.В. Закропивний  С.Ф. Хопта Головуючий                                    

                                                                        Судді:              

 

Джерело: Єдний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42768179 (Дата звертання: 24.12.2017 р.)




Обновлен 26 дек 2017. Создан 24 дек 2017



 
Free counters!