Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

Як захистити майнові права одного з подружжя який своїми коштами або трудовими затратами поліпшив майно іншого з подружжя




Згідно ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Є можливість поділити спільно набуте майно і у разі, якщо чоловік та жінка набули це майно під час свого спільного проживання, не перебували у зареєстрованому шлюбі. Так, згідно ч.1 ст.74  СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Відповідно до ч.2 ст.74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Згідно ч.4 ст.368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Між тим, поширеними є випадки, коли впродовж кількох років перебуваючи чи то у зареєстрованмоу шлюбі, чи спільно проживаючи однією сім’єю без реєстрації шлюбу, такі особи за рахунок спільного сімейного бюджету, власних трудових зусиль, поліпшують майно, яке належало на праві особистої приватної власності одному із подружжя (було набуте таким одним із подружжя до реєстрації шлюбу; у порядку дарування, спадкування тощо).

Трапляється й таке, що один із подружжя чи членів сім’ї, які проживають без реєстрації шлюбу (жінка, чоловік) вкаладають в такий «об’єкт» свого чоловіка/дружини (як правило, це житловий будинок, об’єкт незавершеного будівництва, квартира, тощо) лише свої особисті кошти, які належали їй (йому) на праві особистої власності до початку такого спільного проживання (чи до реєстрації шлюбу, або набуті під час цих обставин але з підстав, які вказують на належність цих коштів, чи то будматеріалів на праві особистої власності).

Припиняючи шлюбні відносини, розриваючи шлюб, постає питання як захистити такій дружині/чоловікові свої майнові права, який «інвестував» свої особисті кошти в особисте майно іншої особи (свого бувшого іншого з подружжя), або ж роками спільно трудовими та грошовими ресурсами, спільно поліпшували таке особисте майно одного із подружжя.

Варіант 1.

Згідно ч.1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.2 ст.62 СК України).

Тобто мають бути достаніми належні докази саме «істотності» збільшення вартості такого майна за наведених у ч.1 ст.62 СК України обставин, що є оціночним поняттям, і вирішується, як  правило, шляхом порівння вартості технічних станів таких об’єктів у стані «до» такого поліпшення та «після» поліпшення без урахування самої по собі цінової тенденції на нерухоме майно.

Тож якщо можливо довести зазначених у ч.1 ст.62 України обставин,  то слід захищати свої майнові права саме в такому порядку, адже такий «інший» з бувшого подружжя, матиме право за наведених обставин на визнання такого об’єкта спільним, та, відповідно, з пожливістю його настйпного поділу.

Варіант 2.

Але як бути, якщо описані вище поліпшення мали місце, але вони не бути істотними (настільки істотними) в розумінні норми ч.1 ст.62 СК України, щоб такий об’єкт визнати спільним?

Як варіант пропонується такий спосіб захисту:

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за №20 від 22.12.1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

За правовим режимом, описаним у ч.1 ст.60 та у ч.1 ст.74 Сімейного кодексу України ці здійсені подружжям поліпшення «без їх ототожнення з об’єктом, в який вони здійсені/вкладені» є спільним майном і підлягають поділу. Якщо ж вони були здійснені лише за рахунок особистого майна одного із подружжя, то їх взагалі потрібно певним чином «відмежувати», від такого особистого майна протилежного з подружжя.

Згідно ч.1 ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.

Відповідно до ч.2 ст.186 ЦК Уркаїни приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, приналежність як річ і головна річ пов’язані спільним господарським призначенням і за законом є єдиною річчю – єдиним (одним і тим же самим) об’єктом цивільних прав.

Закон не містить окремого правого регулювання щодо приналежності і щодо головної речі, а розглядає їх єдине ціле.

Тому маємо, що, з одного боку вищезазначені поліпшення є спільним майном, поскільки разом набуті у шлюбі (чи навіть особистим того, хто самостійно вкладав лише таке своє майно/полпішення в належний на праві особистої власності «головний» об’єкт (будинок, квартира) іншого з подружжя) однак з іншого боку, за законом, якщо наприклад у  домогосподарстві чоловіка за наведених вище обставин побудовано гараж, сарай, іншу прибудову, тощо, чи зроблено ремонт певного об’єкта, то ці «поліпшення/інвестування» не є окремим об’єктом цивільним прав, яке має самостійне правове регулювання, і враховуючи, що власником, наприклад, житлового будинку є інший з подружжя (чоловік), то дружина/чоловік  з наведених вище підстав не може набути частку у праві власності на окремі господарські будівлі належного іншого з подружжя житлового будинку (чи на частку «самого по собі ремонту», тощо).

Також, слід враховувати, що згідно ч.1 ст.349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення, а згідно ч.1 ст.332 ЦК України  переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ.

Зокрема, на підставі 349 ЦК України право власності одного з подружжя на сукупність використаних при ремонті житлового будинку іншого з подружжя будівельних матеріалів, обладнання, які були набуті цими особами у шлюбі, та які були використані/витраченц в процесі цих ремонтних і будівельних робіт, а також право власності на ці спільні матеріали, припинилося через втрату цими матеріалами в процесі будівництва своєї ідентичності, свого певного фізичного стану, що, вважаю, узгоджується і з роз’ясненнями, які містяться в Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, підготовленого 21.11.2013р. суддею Верховного Суду України Л.I. Григор'євою та головним консультантом відділу вивчення судової практики управління вивчення та аналізу судової практики C.B. Павловською.

Так, в цьому аналізі роз’яснюється, що процес будівництва є процесом втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності, певного фізичного стану (наприклад, цемент, цегла, пісок і под. - як окремі інгредієнти), внаслідок чого право власності на будівельні матеріалі і конструкції, використані в процесі будівництва, як на окремі рухомі речі, припиняється (ст. 349 ЦК). Також роз’яснено, що економічна цінність об'єкта будівництва не вичерпується лише вартістю будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва, сюди входить також вартість проектування, будівельних робіт, оплати певних дозвільних процедур та виготовлення документації, вартість послуг з охорони, страхування, транспортування та ін.).

Отже, за таких обставин, та при відсутності передбачених ч.1 ст.62 СК України умов, ні визнати право власності на частку здійснених під час шлюбу (фактичних шлюбних відносин) поліпшень житлового будинку (наприклад, на частку сарая, гаража в особистому домогосподарстві іншого з подружжя), ні відокремити здійснені такими особами полпішення від житлового будинку (іншого майна, наприклад, відремонтованої квартири, яка належала до шлюбу чоловікові тощо), зацікавлений бувший із подружжя, не може, поскільки такий «головний і особистий об’єкт, який поліпшувався належить іншому з подружжя», а ці поліпшення (будматеріали, інше) стали із цим особистим і «головним» майном «одним цілим».

Згідно ч.2 ст.364 Цивільного кодексу України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Відповідно до ч.2 ст.183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Крім того, згідно ст.3 ЦК України неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність, є загальними засадми цивільного законодавства.

Також, Верховний Суд України при розгляді справи № 6-21цс15 у постанові від 11.03.2015 р. констатував, що під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України).

Тому, за цих обставин, зацікавлена особа, яка здійснила такі капіталовкладення (свої особисті чи спільні із особою, яка володіє на праві особистої власності майном, яке поліпшено) в рахунок поліпшення особистого майна іншого з подружжя (чи особи, з якою здійснювалось проживали однією сім’єю) має право на одержання від такого іншого з подружжя (який є власником цього поліпшеного майна) грошової компенсації вартості своєї частки в здійснених у період шлюбу (проживання однією сім’єю) поліпшеннях особистого майна іншої особи.

Вартість такої компенсації обраховується на підставі наявних письмових доказів (квитанцій, чеків про придбання будматеріалів, тощо в сукупності із показаннями свідків, які були очевидцями цих обставин), висновків судових експертих (головним чином, судової будівельно-технічної експертизи, в силах якої порівняти вартість об’єкта в різних технічних станах «до» поліпшення і «після» такого).

Тож якщо неможливо діяти у порядку ст.62 СК України, то за наявносту у зацікавленої особи згоди на отримання грошової компенсації в рахунок своєї частки у поліпшеннях особистого майна іншого з подружжя, варто розглянути можливість стягнути таку грошову компенсацію.



Создан 23 июн 2017



 
Free counters!