Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

До питання виникнення права на позов – порушення відповідачем закону без порушення прав позивача не тягне задоволення позову




Згідчно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Із чіткого змісту наведених норм права (ч.1ст.3 ЦПК України та ст.15 ЦК України) та відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду України право на позов в особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес АБО ПОРУШЕНІ, АБО НЕВИЗНАНІ, АБО ОСПОРЮЮТЬСЯ.

Інакше кажучи, навіть у разі обгрунтованого і підставного позову, але у разі, коли жодне право особи, яке звернулася із позовом непорушене і неоспорюється, то правових підстав для задоволення такого позову немає.

Тож в суді має постати питання: яке право особи порушене, котре вона захищає цим позовом і в чому конкретно виразилось порушення цього права, яке належить саме позивачу?

Саме такою нині є остання судова практика Верховного Суду України.

Так, Верховний Суд України у постанові від 18 травня 2016 р. у справі  № 6-658цс15 висловив наступну обов’язкову для всіх судів України правову позицію: «Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».

До аналогіних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 9 грудня 2015 року по справі № 6-849цс15, де висловив наступну правову позицію:

З урахуванням частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені  права, свободи чи  інтереси  цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Також, ця ж сама позиція висловлена у постанові ВСУ у справі № 6-84цс14: 

«З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд  повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні». 

Верховним Судом України по справі № 6-94цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, констатовано, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.  Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Отже, дотримуючись правових позицій Верховного Суду України по справах № 6-658цс15, №6-849цс15, № 6-84цс14, № 6-94цс13 та враховуючи норми ч.1 ст.3, ст.15 ЦПК України можна стверджувати, що у разі, коли навіть позов є обгрунтованим і підставним, наприклад, якщо дійсно навіть є порушення закону, які, в принципі, зазвичай, тягнуть задоволення позову, але в конкретній справі жодне право, свобода  чи інтерес САМЕ ПОЗИВАЧА не було порушено зазначеними у позові незаконним діяння відповідача, права, свдободи чи інтереси позивача відповідач не оспорює, то в такому разі правових підстав для задоволення такого конкретного позову немає.

Інакше кажучи, відмова у задоволенні позову відбувається з підстав відсутності порушення прав та інтересів позивача, лише у разі чого виникає право на позов.

Причому, докази такого конкретного, об’єктивного порушення повинен навести у позовній заяві позивач, оскільки в цій частині на ньому лежить процесуальний обов’язок доказування.



Обновлен 04 июн 2017. Создан 29 мар 2017



 
Free counters!