Aдвoкaт Рівне послуги адвоката м.Рівне

 

Земельні спори - захист прав землекористувача на частину присадибної земельної ділянки

захист прав землекористувача на частину присадибної земельної ділянки, яку зайняв чи право власності на яку оформив суміжний землекористувач



Згідно ст.39 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

За нормами п. «а» ч.3 ст.116 та ч.1 ст.118 ЗК України громадянин може приватизувати лише ту земельну ділянку, яка перебувала в його користуванні.

Згідно ч.5 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Виключні підстави припинення права користування земельною ділянкою встановлені ст.141 ЗК України.

В пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 р. №7  роз’яснено, що розглядаючи позови про захист  прав  власників земельних ділянок  і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними  тощо),  суд  має  перевіряти   законність   рішення   органу виконавчої  влади  чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в   установленому   порядку  і  за  наявності  для  цього  підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Згідно ч.2 ст. 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому сільська, селищна, міська рада має правові підстави для передачі земельної ділянки, у тому числі її частини, якою правомірно користувалась інша особа, і яка відносилась до присадибної земельної ділянки саме такої особи, у власність чи користування іншої особи лише за попереднього вилучення цієї землі у попереднього землекористувача, в порядку, що передбачений земельним законодавством. Якщо ж згоди на вилучення частини земельної ділянки від попереднього землекористувача не одержано і попереднього вилучення у встановленому законом порядку земельної ділянки не проведено, то в такому разі передачу цієї земельної ділянки у власність чи користуванні іншої особи не можна вважати правомірною.

Отже, якщо на підставі рішення відповідної місцевої ради землекористувач, з яким існує спільна межа ("сусід"), встановив межі і оформив право власності на частину землеьної ділянки, яка перебувала у користуванні іншої особи, про що є відповідні докази, і була закріплена саме за цим житловим будинком, то є підстави для захисту своїх земельних прав, оскарження відповідного рішення сільської/селищно/міської ради і визнання недійсним правовстановлюючого документа сусіда на таку земельну ділянку.

Потрібно зазначити й те, що зустрічаються випадки, коли встановлюються межі земельної ділянки із порушенням державних будівельних норм.

Так, пунктом 3.25 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень затверджених наказом Держкоммістобудування 17.04.1992 № 44 встановлено, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Згідно ч.1 ст.143 Цивільного процесуального кодексу України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил.

Зазначені роз'яснення надані в п. 18-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7«Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 19 березня 2010 р.).

Пунктом 6.2. розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 №1950/5) передбачено орієнтовний перелік вирішуваних земельно-технічною експертизою питань, а саме:

Чи відповідають розроблена технічна документація на земельну ділянку та її затвердження вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування? Якщо не відповідають, то в чому полягають невідповідності?

Чи змінено та затверджено цільове призначення земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

Який фактичний порядок користування земельною ділянкою? Яка площа перебуває у користуванні співвласника (співвласників) земельної ділянки?

Чи відповідає фактичний порядок користування земельною ділянкою правовстановлювальним документам на дану земельну ділянку та вимогам нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування?

Чи має місце порушення землекористування, зокрема порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно-правових актів?

Чи відповідає фактичне розташування будівель, споруд та інших об’єктів відносно меж земельних ділянок правовстановлювальним документам та технічній документації із землеустрою та землекористування на ці земельні ділянки? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

Чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів розділити земельну ділянку (встановити порядок її користування) відповідно до часток співвласників (зазначити частки)?

Які варіанти розподілу земельної ділянки (порядку її користування) можливі відповідно до часток співвласників (зазначити частки) та вимог нормативно-правових актів?

Які варіанти технічно можливі для влаштування проїзду (проходу) на земельну ділянку?

Чи є технічна можливість встановлення земельного сервітуту на ділянці? Надати варіанти встановлення земельного сервітуту.

Тому при захисті прав землекористувача потрібно враховувати і ці положення і використовувати можливості судової експертизи.

Також, відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 3 п.«б» вказаної статті встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом  відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Поширеною в судовій практиці є випадки, коли суди відмовляють в задоволенні позовів землекористувачів, які були подані ними до своїх сусідів (суміжних) землевласників, котрі першими за позивачів оформили право власності на свою присаlибну чи іншу земельну ділянку, отримавши відповідне свідоцтво про право власності чи державний акт, мотивуючи це тим, що, мовляв, у Вас немає правовстановлюючого документа, тому немає доказів що це саме Ваша частина землі, право власності на яку оформив сусід. Тобто слідуючи такій логіці судів складається парадоксальна ситуація, схожа на те, що хто перший із двох сусідів оформив право власності, той і автоматично правий. Але така позиція є хибною. Попри те, що Ваш сусід перший оформив право власності на свою земельну ділянку, "прихопивши" разом з нею і шматок Вашої землі, а у Вас немає правовстановлюючого документа на землю, Ви всеодно вправі і маєте можливість захищати своє порушене право на землю і ставити питання про визнання недійсними правовстановлюючі документи сусіда на землю і звільнення сусідом самовільно зайнятої частини Вашої земельної ділянки.

Прикладом цьому, можна привести ухвалу Колегії суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі, де адвокатом надавалась правова допомога, та де попервах клієнту судами першої та апеляційної інстанції було відмовлено у задоволенні його позову, однак судом касаційної інстанції ці незаконні судові рішення за результатами розгляду касаційної скарги адвоката були скасовані, а справу направлено на новий розгляд, де вказано на необхідність усунення цих порушень (для перегляду ухвали ВССУ натисність ТУТ.)

Згідно з вимогами ч.1, 2 ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

У відповідності до ст.212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.



Обновлен 04 июн 2017. Создан 04 июн 2015



 
Free counters!